Сьогодні тисячі українців мужньо боронять Батьківщину від російського ворога. Донедавна серед них був і Микола Хорішко – морський піхотинець та досвідчений офіцер розвідки. Він один із тих, хто пройшов крізь пекло боїв за Іловайськ. Під час нової хвилі російської агресії у 2022 році військовий продовжив відстоювати українські кордони. Нещодавно він повернувся до цивільного життя і зараз активно допомагає ветеранам Запоріжжя.
За плечима Миколи Хорішка – безліч боїв за населені пункти, успішні спецоперації та велика кількість військових нагород. Серед них – орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, орден «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня, нагрудний знак «За військову доблесть», міністерські та президентські нагороди. Проте військовий каже: одна з найдорожчих та пам'ятних відзнак – це нагрудний знак «Іловайськ-2014».
– Це не державна нагорода, але у неї особливе значення. Для мене нагрудний знак означає смерть побратимів, які взяли на себе кулі, снаряди та вогонь під час подій під Іловайськом, – пояснює військовий.
В Іловайську Захисник опинився на початку серпня 2014 року у складі батальйону «Донбас». Разом з іншими силами оборони батальйон намагався звільнити місто від ворога. Як відомо, під час цих боїв українські підрозділи потрапили в російське оточення, що призвело до трагічних подій 29 серпня 2014 року.
– У той день нібито організували гуманітарний коридор для виходу з оточення українських сил. Для виходу наші сили розділилися на дві колони, але обидві в результаті були підступно розбиті. Колона, у складі якої був наш батальйон, рухалася між двох полів – зі скошеною люцерною та висохлим соняшником. Коли почалася російська атака хтось з побратимів побіг у соняхи, ми на машинах маневрували полем люцерни. Горіла техніка, земля, кричали люди. Російські танки виїжджали й їхали по наших військових. Лише за 45 хвилин з нашого батальйону загинуло понад 100 людей. Тому ця нагорода має для мене велике значення – це нагадування самому собі про всіх загиблих, – каже військовий.
Бій під Іловайськом завершився для Миколи пораненням та російським полоном. Однак згодом, після обміну та реабілітації, Захисник знову вирішив стати до строю.
Повномасштабне вторгнення зустріло військового вже у Бердянську. На той час Микола Хорішко проходив службу у складі 501-го окремого батальйона морської піхоти та обіймав посаду командира розвідувального взводу. Він був відповідальний за оборону аеродрому Бердянська та прибережної смуги Азовського моря.
– На той момент мене призначили старшим на аеродромі, і я підготував його оборону, а також оборону прибережної смуги. Наших сил було небагато – кілька контрактників і строковики. Але ми зробили, що змогли – поставили заслони, людей, відстежувалося море. Готувалися першою чергою до висадки десанту – як з повітря, так і з моря. Рано вранці 24 лютого я пішов обходити пости й почув як розкладають стріли наші комплекси С-300. Згодом почув два вибухи та спочатку подумав – наші ракети. Як виявилося, два російських літаки зайшли на Бердянськ та скинули бомби. Одна поцілила в пункт управління й тоді загинули люди – це були наші перші втрати, – розповідає Микола Хорішко.
З 24 лютого відбувалися численні бої за українські населені пункти. Для подолання ворога проводилося й чимало спеціальних операцій. Результат однієї з таких – знищені навесні 2022 року ворожі гелікоптери під Гуляйполем.
– У «сірій зоні» спрацювала наша спланована засада – збили два гелікоптери на відстанях 1,3 та 3,7 кілометра. Як виявилось, один з гелікоптерів – це МІ-28 «Нічний мисливець». Пізніше ми забрали з нього тіла ворожих пілотів, які змогли обміняти на сім наших полонених військових. Це була ефективна операція, – згадує Микола Хорішко.
Цього року морський піхотинець завершив службу на посаді начальника розвідки бригади та повернувся до мирного життя. Не гаючи часу, одразу ж поринув у активну ветеранську діяльність. У громадській організації «Разом.ЮА» Микола Хорішко із побратимами почав надавати підтримку тим, хто також повертається з передової. А згодом продовжив цю роботу вже на посаді радника голови Запорізької ОВА.
– Зазвичай повертаються люди скалічені, як фізично, так і морально. Головна порада для них – передусім жити, це закон. Важливо також віднайти себе в цивільному житті, знайти нову реалізацію. Окрім того, критично важливим є налагодження балансу в стосунках між військовими та цивільними. Ми боролися саме за те, щоб тут вирувало життя, працювали кафе, кав'ярні. Водночас суспільство має усвідомлювати високу ціну цього спокою та виявляти глибоку повагу до ветеранів, – підсумовує Микола Хорішко.
