Протягом 1938-1939 рр. землі Закарпаття входили до складу Чехословаччини. Після Мюнхенського договору між Великобританією та Францією з одного боку та Німеччиною й Італією з іншого щодо поділу Чехословаччини (30 вересня 1938 р.) складне становище останньої і боротьба українців за політичні права примусили чехословацький парламент 22 жовтня 1938р. ухвалити конституційний закон про автономію Карпатської України. Було утворено перший автономний уряд Карпатської України на чолі з Августином Волошином, який активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову держави.
Рішенням Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове було приєднано до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України було перенесено до м. Хуст.
Утворення Української держави на Закарпатті було не випадковим збігом обставин, а результатом багаторічної діяльності українських патріотичних сил у всіх сферах суспільного життя. Завдяки їх подвижницькій роботі невпинно зростала національна свідомість закарпатців, які за короткий час пройшли своєрідну еволюцію від „угорських русинів” до закарпатських українців, а через усвідомлення своєї ідентичності – до ідеї єдності з усім українським народом.
У цьому велика заслуга Августина Волошина, всієї української інтелігенції та духовної еліти краю. Саме вони у 20-30-ті рр. XX ст. величезною політичною і культурно-просвітницькою працею зуміли підняти свідомість закарпатців до рівня українських загальнонаціональних потреб.
Показовим є зміст листівок, що масово розповсюджувались у 1938р. на Закарпатті. Ось текст однієї з них: «Надходить великий час, Закарпаття мусить стати самостійною Українською Державою, воно мусить стати зародком одної великої самостійної соборної держави від Попраду і Татрів аж до Каспійського моря і гір Кавказу. Стати тим зародком мусить бути для нас найбільшою честю! Ми горді, що якраз ми перші будемо тими, хто зачнуть відбудовувати Українську Державу! Що ми поможемо нашим братам скинути московське, польське й румунське ярмо. У цій відбудові поможе нам тільки єдність народу, велика віра в свої сили й віра в те, що Бог призначив нас повести свій народ до Волі!»
Карпатська Україна поступово ставала повноцінним державним утворенням
Незважаючи на складну міжнародну ситуацію, відхід до Угорщини частини
Закарпаття, вимушене перенесення столиці з Ужгорода до Хуста, уряду вдалося за короткий час досягти значних результатів. Так, було сформовано дієвий Кабінет міністрів, Службу безпеки, Управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди, утворена організація народної оборони «Карпатська Січ». Загальна кількість вишколених січовиків невдовзі становила кілька тисяч.
Було видано розпорядження про запровадження на території автономії державної української мови та введено в обіг назву «Карпатська Україна»
замість «Підкарпатська Русь». У центрі уваги Уряду була адміністративна реформа. Зокрема, було видано розпорядження про передачу всієї влади Кабінету міністрів Карпатської України та обрання Сойму (парламенту), про створення Вищого суду і Вищої державної прокуратури. За короткий час було запроваджено жорстку вертикаль влади, завдяки чому вдалося стабілізувати соціально-економічну ситуацію, придушити саботажні акції, вирішити проблему безробіття.
Тріумфом української державності стали вибори до Сойму у лютому 1939 року. Із 92,5% населення, що взяли участь у виборах, 92,4% проголосували за список проурядової партії «Українське Національне Об'єднання», до якого увійшли українці та представники нацменшин. 15 березня 1939 р. Сойм проголосив повну державну самостійність Карпатської України і схвалив Конституцію (Конституційний закон, ч.1), яка визначила державним устроєм президентську республіку. Президентом обрано А.Волошина. Державною мовою визнано українську, державним прапором - синьо-жовтий стяг, гербом – сполучення крайового герба з національним - тризубом Володимира, державним гімном - “Ще не вмерла Україна”.
Таким чином, незалежна українська держава на Закарпатті стала важливим етапом національного державотворення, та боротьби українців за незалежність у ХХ столітті. Тому радянська влада замовчувала саме існування Карпатської України, жорстоко переслідувала її творців (А. Волошина, Д. Климпуша, С. Клочурака, М. Долиная, Ю. Перевузника), які стали в'язнями ГУЛАГу. Багато інших учасників тих подій вижили лише завдяки еміграції. Усі вони вважалися українськими буржуазними націоналістами, ворогами радянської влади.
Уряд А.Волошина підтримував відносини з державними та недержавними інституціями Чехо-Словаччини, Югославії, Румунії, Великобританії, Японії,
США, Канади, Бельгії та Німеччини. Останнє було використано радянською пропагандою для звинувачення А. Волошина у співробітництві з нацистами. Такі звинувачення є безпідставними, оскільки, по-перше, на той час з Гітлером підтримували відносини багато країн, передусім СРСР, а сама нацистська Німеччина сприймалася по-іншому (ще не було Освенціма, Треблінки, інших злочинів проти людства). По-друге, від Німеччини, як і від всіх інших держав, А.Волошину потрібно було лише одне – гарантії непорушності кордонів Карпатської України. Як показала історія, Гітлер зробив інший вибір, віддавши українську державу на поталу близькому по духу угорському режиму Хорті.
Відновлення української державності на Закарпатті викликало велике піднесення серед українців у світі. Як показовий приклад можна навести те, що полтавці й харків'яни, яких волею долі закинуло до далекого Ірану, в грудні 1938 року просили А. Волошина надати їм громадянство Карпатської України, звертаючись до нього «як до рідного батька, як до єдиної людини, що може допомогти», з проханням дати «дозвіл в'їзду до того шматка Рідної Землі, що є тепер під Вашою Високою Опікою”.
Українці-патріоти не тільки вітали відродження національної державності у Закарпатті — вони були готові виступити зі зброєю в руках на її захист. Так, у формуваннях Карпатської Січі були вихідці з багатьох українських земель та країн світу – Буковини, Галичини, з Наддніпрянщини, Волині, із США.
В певному сенсі навесні 1939 року Карпатська Україна виступила консолідуючим чинником для всього українства, яке мріяло про відновлення незалежної держави. Так, на заклик уряду А.Волошина про збір коштів на розбудову армії та держави відгукнулись тисячі українців США та Канади, масово кошти збирались й на території самого Закарпаття.
Уряд А.Волошина зумів переконати населення в необхідності всенародного захисту краю. Загони самооборони були створені практично у кожному селі. Однак за короткий час існування Карпатської України збудувати потужні збройні сили було неможливо.
14-15 березня 1939 року з "благословення" Гітлера угорські війська групи «Схід» за наказом М.Хорті перейшли демаркаційну лінію між Карпатською Україною і Угорщиною та почали наступ на Хуст. По суті оборона Карпатської України була першим збройним виступом українців проти фашизму, адже режим Хорті був союзником Гітлера. Саме з боїв на Закарпатті для українців фактично розпочалась Друга Світова війна. У той час, коли Й.Сталін заявляв, що світова громадськість, використовуючи тему Карпатської Ураїни має на меті «поднять ярость Советского Союза против Германии, отравить атмосферу и спровоцировать конфликт с Германией без видимых на то оснований...», мужні захисники Карпатської України вступили в бій з фашизмом. "Карпатська Січ" у жорстоких виснажливих боях, не маючи достатнього матеріально-технічного забезпечення, мужньо оборонялася, чинила опір в різних місцях Закарпаття. Угорські власті пізніше змушені були визнати, що під час березневих операцій в Карпатській Україні вони зазнали значних втрат.
Найвідомішим є бій на Красному полі неподалік від Хуста 16 березня 1939 р. Відомості про нього знаходимо в основному у спогадах січовиків. Яскраво описав бій на Красному полі його учасник письменник В.Гренджа-Донський: „... Тисянський міст біля Королева зайняли найкращі наші кулеметники і протягом майже 48 годин не перепустили ані одного гонвейда ані через міст, ані через Тису. Гонвейди намагалися прошитися танками, але барикади були добре побудовані і вогонь з "максимів" сипався на напасників. Угорці вислали човни, теж тієї днини ані човни не мали успіху. Розводнена Тиса була нашим союзником. Протягом всього дня 16 березня не пустили наші оборонці ані одного гонвейда через Тису. Вісім разів тієї днини загнали агресорів назад, хоч угорські літаки, міномети, гармати обстрілювали наші позиції, оборонці мужньо боронили нашу рідну Тису. Але вічна наша біда — брак амуніції та брак артилерії і протитанкових гармат запричинили те, що двоелементним бронемашинам пощастило продертися через Тису, теж і угорські літаки дошкуляли нашим оборонцям. Тут отже, на "Красному Полі", відбувалися дива. Страшна перевага могла зломити відважних оборонців тільки сімнадцятого березня перед полуднем, насадивши вночі човни, яких нам вже не вдалося відігнати ...” Підтверджені дані про втрати у цьому бою відсутні, хоча вважається, що для обох сторін вони обчислюються сотнями загиблих. Бій на Красному полі по праву вважається символом героїзму українців. Про нього багато писали у тогочасній пресі. Так, зокрема, польський часопис зі Львова «Нова зоря» зазначав: « Не дасться заперечити факту, що під Хустом відбулась велика битва, в якій з обох сторін полягло багато сот вояків. Мимо всієї симпатії до мадярів не можемо не підкреслити, що український народ … хоробро боровся».
Організовані бої точилися до 18 березня, потім переросли у партизанську боротьбу, яка тривала ще два місяці - до кінця травня 1939 року.
Управління у справах преси та інформації
Документальні матеріали, фото, свідчення – у тематичній рубриці «70-річчя проголошення Карпатської України»
