У рамках виконання Закону України «Про правовий статус та вшанування борців за незалежність України у XX столітті» влада та громадськість області заново відкривають забуті сторінки історії. З ініціативи народного депутата України Ігоря Артюшенка та за дорученням голови облдержадміністрації Григорія Самардака у Новомиколаївському районі відбулася нарада з підготовки до відзначення 125-річчя з дня народження генерал-поручика армії Української Народної Республіки, хороброго солдата і невтомного дослідника української революції 1917-1921 років Олександра Вишнівського, уродженця с. Заливне Терсянської сільської ради.
У заході взяв участь начальник управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації Олександр Зубченко, який підкреслив, що сьогодні, коли проти України триває зовнішня агресія, ми по-іншому дивимося на події тих років. Дуже важливо донести до людей правду, позбутися радянських міфів про «націоналістів» та «петлюрівців». Державою визнано факт окупації України більшовицькими військами, віддано шану вирішальному внеску борців за незалежність – від Центральної Ради до Народного Руху України - у становлення сучасної Української державності, збережено наступність військової традиції.
Про життєвий шлях полководця і рух спротиву на Запоріжжі розповіли історик Михайло Волобуєв та старший науковий співробітник обласного краєзнавчого музею Світлана Тараненко, на необхідності приділити увагу учасникам національно-визвольної революції у навчально-виховній роботі наголосив представник Департаменту освіти і науки облдержадміністрації Ігор Шпірний.
Як повідомив помічник-консультант народного депутата України Олексій Мосейко, за увічненням пам’яті героя уважно стежать не лише в Україні, але й серед діаспори у Канаді, США, Австралії, у Світовому конгресі українців. Представники влади та науковці відвідали районний краєзнавчий музей, оглянули інформаційні стенди, присвячені О.Вишнівському та нашим сучасникам – воїнам АТО і волонтерам, зустрілися з громадою с. Заливне. Зберегти та передати нащадкам таємниці історії цього мальовничого села допомагає місцевий краєзнавець Сергій Пухленко. Адже саме тут влаштовували велелюдні ярмарки кочовики-золотоординці, пролягав Муравський шлях, лягали у сиру землю царські та боярські скарби. Наприкінці XVII ст. сюди прийшли кріпосні селяни – переселенці з сучасної Воронезької та Курської областей, а згодом німецькі колоністи. Родину Вишнівських тут, на жаль, уже не пам’ятають, будинок, де вони жили, не зберігся, проте в селі дуже поширене прізвище Вишнівські.
За підсумками зустрічей до кінця року заплановано відкриття меморіальної дошки О.Вишнівському на будівлі Заливнянського сільського клубу, виготовлення інформаційних буклетів та плакатів, проведення у школах конкурсів рефератів, малюнків, військово-спортивних змагань. За сприяння Всеукраїнського товариства «Просвіта» та обласної виконавчої влади краєзнавчий музей отримає експозицію із фотозображеннями одностроїв української армії 1917-1921 років. Ця колекція створювалася по крихтах завдяки копіткій роботі в архівах. У ній представлено вояків Першої Української дивізії «синьожупанників», козаків українського полку ім. Б.Хмельницького та 1-го Гуцульського полку морської піхоти, гайдамаків Костя Гордієнка, бійців 1-го Автопанцерного дивізіону, багатьох інших військових підрозділів.
Олександр Зубченко повідомив, що найближчим часом буде затверджено план обласних заходів із вшанування пам’яті Марка Безручка, Петра Болбочана, Василя Петріва, одного з командирів Українських січових стрільців Вільгельма фон Габсбурга-Лотрінгена, більш відомого як Василь Вишиваний, багатьох інших учасників національно-визвольного руху, чиї життя та долі пов’язані із Запорізьким краєм.
Довідково: Олександр Йосипович Вишнівський народився 12 серпня 1890 у с. Заливна Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Закінчив Чугуївське військове училище у ранзі підпоручика та був направлений до піхотного полку 34-ї дивізії у м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ). Далі була Перша Світова війна, німецький полон, вступ до Союзу Визволення України. Під час формування Синьожупанних дивізій із полонених українців очолив сотню піхоти у 1-му українському козачому полку ім. П.Дорошенка. Враховуючи брак старшинських кадрів, сотника було переведено до 4-го Синьожупанного полку, де він очолив курінь. Із встановленням Гетьманату був відправлений у відставку. До лав Української армії повернувся після перемоги Директорії. Брав активну участь у відродженні дивізій Синьожупанників.
У лютому 1919 року у складі 1-го Синьожупанного полку М.Вовчка-Пащенка вступив у бій з більшовиками на лівому березі Дніпра, прикриваючи відхід армії УНР. У важких боях під м. Вчорайше (нині Житомирська область) О.Вишнівський перебрав командування на себе та, незважаючи на шалений тиск переважаючих сил противника, зумів уникнути оточення, вивести підрозділ до р.Збруч та роззброїти збільшовичений Бесарабський полк, здобувши значну кількість амуніції та боєприпасів. У травні – липня 1919 року брав участь у визволенні м. Кам’янець-Подільський, Вапнярській та Піщанській наступальних операціях на території сучасної Вінницької області.
Після лікування від тяжкого поранення пройшов шляхами Першого Зимового походу – блискучого рейду українського війська по тилах більшовиків та Добровольчої армії Денікіна. Під час оборонних боїв 10 липня 1920 року військовика знову було поранено, права рука назавжди залишилася непрацездатною, через що він уже не міг повернутися до лав діючої армії та очолив канцелярію земляка із Запоріжжя генерала Зелинського.
У міжвоєнний період О.Вишнівський жив у Польщі, де писав дослідження та спогади з історії українських визвольних змагань, збирав документи та матеріали Армії УНР. Під час Другої Світової війни виїхав до Німеччини, а згодом до США, де оселився у м. Детройт. Світ побачили його історичні розвідки «Залізна дивізія» (1971) та «Повстанський рух і отаманія» (1973). Від Уряду УНР у екзилі отримав звання генерал-хорунжого, а згодом – генерал-поручика.
Помер О.Вишнівський 12 жовтня 1975 року в м. Детройт. Поховали генерала, покривши обличчя найвищою козацькою посмертною нагородою — «Червоною китайкою».
Управління у справах преси та інформації
